Одна з цілей іформаційних спільнот розвитку – це подолання бідності. Наприклад, шляхом впровадження багатоступеневої системи навчання та точкового розвитку «знизу», в межах окремих територіальних одиниць та соціальних груп. Точковий підхід до розвитку суспільства не виключає інші підходи, а лише доповнює їх. Він орієнтований на осіб, які не бажають пасивно чекати «світлого майбутнього», а готові наближати його уже зараз.
Інформаційніі спільноти – це відкриті мережі розвитку, осередками яких є соціальні групи різних рівнів та типів, що підримують спільну мету – модернізацію суспільства.
Слід зазначити, що соціальна група відрізняється від інших сукупностей людей, таких як: соціальне коло, натовп, публіка, аудиторія. Соціальні групи поділяються на номінальні та реальні. Номінальні групи – це сукупності, які виділяються за кількома ознаками, що має значення для цілей конкретного соціологічного дослідження (наприклад, групи за віком, статтю, місцем проживання, рівнем доходу або сукупністю кількох вимірюваних ознак).
Номінальні групи не передбачають обов'язкових і тим більше безпосередніх зв'язків між індивідами, що належать до даних соціальних груп та не розкривають сутнісну сторону відносин, що пов’язують індивідів. Наприклад, до жителів міста Києва відносять тих, хто офіційно зареєстрований, але не обов’язково проживає в місті. Реальні групи – групи, які виділяються за сукупністю ознак, що відображають характер реальних відносин у суспільстві. «Програма кластерного розвитку територіальних одиниць та соціальних груп» орієнтована на розвиток реальних соціальних груп. В пострадянському суспільстві, такі групи перебувають на стадії становлення. В межах цієї та інших публікацій, призначених для інформаційної та методичної підтримки, вище згаданої Програми, наша увага буде зосереджена якраз на проблемах створення та розвитку реальних соціальних груп. Перш за все, спробуєм відповісти на питання: «Що може спонукати об’єднуватись окремих громадян?»
Соціологи стверджують, що група створюється індивідуальними учасниками під тиском потреб та є продуктом індивідуального розвитку. Группа – це соціальна організація, в якій члени групи реалізують спільні цілі на основі спільної діяльності. Вона діє як організм, що розподіляє, в межах цієї спільної діяльності, ресурси, функції, роботу та інше, щоб забезпечити досягнення спільної мети. Отже, важливою ознакою реальної соціальної групи є спільна мета. Інші ознаки реальних соціальних груп – це власні цінності, ідеї, норми, які необхідні для виникнення та розвитку почуття групової єдності та приналежності (зокрема через усвідомлення групової солідарності , що виражається словом «ми»).
Реальна соціальна група має внутрішню структуру: ядро (або кілька ядер) та периферію. Індивіди, що належать до ядра групи найбільш повно відображають усі соціальні риси групи (характер діяльності, потреби, інтереси, цінності, норми, установки). Немає ядра – немає групи. Ядро відносно стійке соціальне утворення. Воно може зникнути за певних обставин (зникає певний вид діяльності) або трансформуватися, набувши нових якісних ознак. Сама соціальна група не зникає, а лише видозмінюється, водночас склад її ядра безупинно міняється за рахунок соціальної мобільності та демографічних факторів. Ще однією ознакою соціальної групи постає її колективна воля – спільне прагнення реалізації завдань групи.
Науковці розрізняють первинні та вторинні соціальні групи. Індивіди одночасно належать до кількох первинних та вторинних соціальних груп, але первинні соціальні групи відіграють вирішальне значення в формуванні соціальної природи та ідеалів індивідуума. Приклад первинних соціальних груп – родина, дитячий чи трудовий колектив, студентська група, тощо. Саме в первинній соціальній групі відбувається первинна соціалізація, індивід вперше засвоює соціальні ідеали, цінності, норми та набуває відчуття соціальної приналежності. Під первинною соціальною групою розуміють групи, в яких члени взаємодіють один з одним як з особистістю, мають спільні надії та почуття. В первинних групах людина задовольняє свої потреби в спілкуванні. У вторинних соціальних групах соціальні контакти безособові, однобічні та носять утилітарний, функціональний характер. Тобто первинна група орієнтована на взаємозв’язок між її членами, а вторинна на ціль.
Модернізація країни, а також окремих територіальних чи соціальних спільнот, тісно повя’зана з становленням соціальних інститутів. Соціальні інститути можна розглядати як організовані соціальні системи, що характеризуються стійкістю структури та інтеграційністю їхніх елементів. Соціальні інститути – це форми спільної діяльності людей, що історично склалися, стійкі, або відносно стійкі типи і форми соціальної практики, за допомогою яких забезпечується стійкість зв'язків і відносин в рамках соціальної організації суспільства.
Різні соціальні групи вступають між собою в соціальні відносини, які певним чином регламентуються. Регламентація цих та інших соціальних відносин здійснюється в рамках відповідних соціальних інститутів: держава (політичні відносини), трудовий колектив (соціальні і економічні), сім'я, система освіти тощо.
В контексті цієї публікації, нас цікавить система освіти координаторів, діючих на рівні осередків інформаційних спільнот, яка забезпечує підвищення якості людського капіталу, згаданих осередків. Кожен координатор є ядром відповідної інфомацфйної спільноти (вузлом мережі розвитку). Тому підвищення кваліфікації координаторів відіграє важливу роль в підготовці та реалізації проектів розвитку соціальних та територіальних об'єктів, а система освіти, повинна забезпечити підтримку безперервної освіти, самоосвіти, перекваліфікації координаторів, відповідно до потреб проектів розвитку.
Універсальний метод навчання дорослих та дітей, який відповідає вимогам, викладеним вище – це метод проектів.
Метод проектів вперше як освітня технологія виник в 20 – их роках ХХ ст. в США Його називали методом проблем. Цей метод характеризувався індивідуальною роботою за спільно складеним планом. Суть методу проектів полягає в тому, щоб стимулювати інтерес суб’єкта навчання до певних проблем, що припускають володіння деякою сумою знань і через проектну діяльність, яка передбачає рішення однієї або цілого ряду проблем, показати практичне застосування отриманих знань.
Кожен осередок інформаційної спільноти є малою групою. За визначенням, мала група - це невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.
Мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування. Дискусійним залишається питання стосовно кількісних характеристик малої групи. Одні дослідники найменшою її кількістю вважають дві особи (діада), аргументуючи це тим, що більшість досліджень особливостей малої групи проведена саме на діадах. Інші доводять, що найменшою малою групою є тріада, оскільки під час конфлікту група з двох осіб може легко розпастися. Третя особа може взяти на себе роль “третейського судді” або, підтримавши чиюсь позицію, зберегти группу. Крім того, діада фіксує лише найпростішу, первинну форму спілкування. В основі його лежить емоційний контакт, що утруднює розгляд діади як суб'єкта діяльності, оскільки в ній неможливо виокремити спілкування, опосередковане спільною діяльністю. У діаді більшість процесів розгортається не в повному обсязі. В межах «Програми кластерного розвитку територіальних одиниць та соціальних груп», найменшим осередком інформаційної спільноти вважається ініціативна трійка, тобто тріада.
Тривалий час дослідники вважали, що мала група не може об'єднувати більше семи осіб. Такі міркування мали в своїй основі обґрунтування американського психолога Джеймса Міллера “магічного числа” 7 плюс/мінус 2, що означає кількість предметів, котрі одночасно утримуються пам'яттю. Цим числом позначалась гранична кількість осіб, які безпосередньо контактують і з якими можна здійснювати спілкування без посередника. Однак реальне функціонування малих соціальних груп свідчить, що вони можуть об'єднувати десять, п'ятнадцять, тридцять і більше осіб. Тому найвдалішим щодо цього можна вважати функціональний підхід, згідно з яким критерієм максимальної кількості малої соціальної групи є існування її як реальної спільності, якій притаманні всі її сутнісні та функціональні ознаки. Щоб спростити організаційну структуру інфомаційної спільноти, приймемо граничну чисельність її найбільшго осередку – десять осіб. Кілька осередків інформаційної спільноти з'єднуються в мережу розвитку відповідного рівня. Наприклад, в мережу розвитку багатокварирного будинку, виборчої дільниці, одномандатного територіального виборчого округа села, тощо.
Організаційно, осередки інформаційної спільноти розвитку, створюються в структурі громадської організації, шляхом вступу до неї представників соціальних груп, які підтримують ідею спільного розвитку. При цьому, громадська організація виконує функції організаційної оболонки інформаційної спільноти. Витрати на організаційну та адміністративну пітримку діяльності осередків інформаційної спільноти відбуваються за рахунок власних коштів громадської організації: вступних та членських внесків її членів. Ці внески, для кожного з членів організації є інвестиціями в краще майбутнє. Вони відносно невеликі - 1300 грн. на рік (100 грн. вступний внесок, 100 грн. на місяць членські внески), але дозволяють рухатись до спільних цілей інформаційної спільноти. Внески перераховуються на рахунок або банківську картку громадської організації та є власною фінансовою основою спільного розвитку.
Реалізація різноманітних проектів розвитку потребує значно більше коштів, чим ті, які інформаційна спільнота спроможна залучити як вступні та членські внески. Ця проблема вирішується за допомогою того, що інформаційна спільнота має свою організаційну оболонку, тобто створена в структурі громадської організації. Це надає можливість кожному керівнику проекту, який є частиною (елементом) оганізаційної оболонки інформаційної спільноти, укладати угоди з організаціями-партнерами, зацікавленими в реалізації тих чи інших проектів розвитку, а також, в межах згаданих угод, залучати кошти партнерів на реалізацію своїх проектів розвитку. Потенційними партнерами по реалізації проектів розвитку, в межах інформаційних спільнот є і держава, і бізнес, і організації третього сектору, включаючи міжнародні організації.
Щоб розробити якісний проект, який спроможний отримати фінансову та іншу підтримку потенційних партнерів, ініціаторам цих проектів треба постійно підвищувати свою кваліфікацію. Це завдання можна виконати за допомогую багатоступеневої системи навчання координаторів інформаційної спільноти. Координатори початкового рівня, від ініціативної трійки до сотні навчаются на волонтерських засадах, а також шляхом самоосвіти та обміну досфідом. На цьому рівні основною формою навчання є різноманітні семінари, які проводяться з залученням відповідних фахівців або успішних керівників проектів, які вже реалізовані.
Координатори середньго та вищого рівня, від сотні та вище можуть розраховувати на допомогу інформаційної спільноти в отриманні більш якісної освіти. Наприклад, це може бути часткова або повна оплата навчання у вищому навчальному закладі, яка здійснюється на умовах спеціального контракту. Умовами цього контракту передбачається обов’язкове відпрацювання фінансової допомоги, шляхом проведення семинарів та реалізації різноманітних проектів розвитку територіальних одиниць та соціальних груп інформаційної спільноти.
Безумовно, будь який розвиток – це процес. Очікувати на результат, не розпочавши цей процес неможливо. Тому, наше спільне майбутнє в наших руках.
Приєднуйтесь, підримайте ідеї, пов’язані з створенням інформаційних спільнот та точковим розвитком суспільства, в межах окремих територіальних одиниць і соціальних груп.
Немає коментарів:
Дописати коментар